Український заповіт, як і будь-який інший документ, має свої визначені правила та умови його чинності. Питання його дійсності та визнання може варіюватися в різних країнах, залежно від юридичних норм та міжнародних конвенцій, які регулюють це питання.
Однією з таких конвенцій є Гаазька конвенція 1973 року про міжнародний приватний правопорядок у галузі заповітного права. Іншою важливою конвенцією є Вашингтонська конвенція 1973-1978 років про прийнятну форму міжнародного заповіту. Ці міжнародні документи встановлюють загальні принципи, що стосуються визнання та виконання заповітів між країнами-учасницями.
Україна, як учасниця лише Гаазької конвенції, може вимагати визнання заповітів своїх громадян на території усіх країн-учасників вищезазначеної конвенції. Серед цих країн можна зазначити такі, як Франція, Німеччина, Італія, Іспанія, Канада, Кіпр, Японія, Австралія, Ірландія, Данія, Нідерланди, Великобританія та інші. У цих країнах українські заповіти можуть бути визнані дійсними, якщо вони відповідають вимогам та процедурам, встановленим згідно з міжнародними нормами.
Проте, Україна не є підписантом Вашингтонської конвенції 1973-1978 років, тому українські заповіти не будуть дійсними на території США, Китаю, Еквадору, Лаосу, Ірану. Для забезпечення дійсності та визнання українського заповіту в іноземних країнах рекомендується консультуватися з юристами ТОВ «Адвокат в Європі», які спеціалізуються на міжнародному спадковому праві та національному законодавстві конкретної країни. Це допоможе уникнути можливих проблем з визнанням та виконанням заповіту за межами України.